Історія створення Міжнародного руху Червоного Хреста

          Минають роки і разом з ними спливають події, їх герої та символи. Але залишаються одвічні істини, що непідвладні руйнівному часу. Це – милосердя, людяність, співчуття, взаємодопомога. Саме їх майже 150 років несе в життя Міжнародний рух Червоного Хреста.  До цієї найбільшої гуманітарної мережі в світі входить: Міжнародний Комітет Червоного Хреста, Міжнародна Федерація Червоного Хреста та 186 національних Товариств Червоного Хреста  та Червоного Півмісяця.

Одним із ініціаторів руху був швейцарець Анрі Дюнан, який 24 червня 1859 року випадково став свідком кровопролитної битви між італо-французською та австрійською арміями біля містечка Сольферіно на півдні Італії. Ця битва коштувала арміям 80 тисяч вбитих, поранених і хворих воїнів. Війська відійшли на свої позиції, а на полі залишились без допомоги тисячі поранених. А.Дюнан був приголомшений побаченим і звернувся за допомогою до місцевих жителів  -  сотні життів було врятовано. У 1862 році А. Дюнан видає свою знамениту книгу "Спогади про Сольферіно”, яка справила велике враження на європейську громадськість і прискорила створення міжнародної червонохресної спільноти. Розпізнавальним знаком Товариства була прийнята емблема – червоний хрест на білому полі – це зворотнє розташування кольорів прапору Швейцарії – в ознаку того, що Рух зародився саме в цій країні. День народження А.Дюнана – 8 травня –відзначається, як Всесвітній день Червоного Хреста. Анрі Дюнан все своє подальше життя присвятив благодійній діяльності та розвитку червонохресного руху. В 1901 році він став першим лауреатом Нобелевської премії, яку теж віддав на доброчинні справи.            Створений у 1863 році "Міжнародний комітет допомоги пораненим”, у 1876 р. був перейменований у "Міжнародний Комітет ЧХ”. Він і досі складається виключно із громадян Швейцарії і покликаний здійснювати контроль за додержанням державами конвенції про захист жертв війни. Перша конвенція була прийнята в Женеві 22 серпня 1864 р., в її основі були покладені такі принципи, як: воюючі сторони повинні підбирати поранених на полі бою і надавати їм допомогу незалежно від їх національності; персонал і установи, а також поранені та хворі, які перебувають у них на лікуванні, користуються правами захисту і недоторканності. Міжнародний Комітет Червоного Хреста діє і донині. Його діяльність полягає в захисті  та допомозі жертвам збройних конфліктів. МКЧХ виступає, як нейтральний посередник між воюючими, надає допомогу пораненим та хворим військовослужбовцям та учасникам внутрішніх збройних конфліктів, діє в інтересах цивільного населення, пильнує за дотриманням усіма сторонами норм міжнародного гуманітарного права.           У 1919 році була створена Ліга товариств ЧХ, тобто  федерація (об’єднання) національних товариств ЧХ і ЧП. Сьогодні Міжнародна Федерація Червоного Хреста – це міжнародна гуманітарна організація, до складу якої входить 186 держав світу. Її мета -

 – надання всебічної допомоги потерпілим від стихійних та екологічних катастроф в мирний час та координація дій національних  товариств у наданні  гуманітарної допомоги потребуючим; підтримка і сприяння національним товариствам у реалізації програм щодо запобігання інфекційних і небезпечних хвороб, допомоги малозахищеним категоріям населення, розвитку молодіжного волонтерського руху тощо. Міжнародна Федерація ЧХ і ЧП фінансується за рахунок внесків країн – членів МФ, Гуманітарного Управління Європейського  Співтовариства (ЕСНО), благодійних пожертвувань. (Зліва від тексту – портрет А.Дюнана)

Історія розвитку Єлисаветградського Червоного Хреста.

Діяльність Товариства Червоного Хреста – найстарішої і найбільшої благодійної організації світу, завжди була пов”язана з наданням допомоги людям, які через хвороби, самотність, важкі життєві обставини, воєнні конфлікти, природні  та техногенні катастрофи опинилися у скрутному становищі.

         Славну історію має і Червоний Хрест нашої області, який розпочав свою добродійну діяльність у 1878 році. З цього часу протягом 29 років головою міського осередку Червоного Хреста був дійсний статський радник П.Д.Ревуцький.В.Д. В  той період йшла російська-турецька війна і країні були потрібні медики-фахівці. Заснована медико-хірургічна школа за 15 років свого існування випустила 247 лікарів,  10 волонтерів і 60 сестер милосердя. У жовтні  1884 року при Єлисаветградському відділі ЧХ була відкрита безкоштовна лікарня для  бідних хворих, якими опікувалися сестри милосердя Свято-Єлисаветинської общини. Кошти на утримання лікарні видавалися міською управою, повітовим земством та більшість з них надходила від громадської та приватної благодійності. Всього в лікарні за 10 років пройшло 68 тисяч хворих і видано безкоштовних ліків по 57 тисячам рецептів. 

У 1902 році в нашому місті почалося будівництво лікарні Святої Анни Червоного Хреста. Воно стало можливим, завдяки  відомій благодійниці Анні Михайлівні Дмитрян. Лікарня коштувала їй 225 тисяч золотих карбованців і була відкрита 18 травня 1904 року. До кінця своїх днів вона утримувала лікарню, на що витратила ще 300 тисяч карбованців. На ім.”я Анни Дмитрян була надіслана найвища нагорода Червоного Хреста – золотий знак Ордену І ступеню Червоного Хреста і офіційно надано звання Почесної попечительки Єлисаветградського Червоного Хреста. Зараз в цій лікарні знаходиться міський пологовий будинок № 2  Святої Анни.(Зліва від тексту – портрет А.Дмитрян) У 1918 році Україна оголосила себе демократичною країною. Але після воєн і революцій в ній лютували голод і епідемії, бракує ліків і медиків, вмирають безпритульні. 18 квітня 1918 року в Києві відбувся з”їзд, на якому було організоване Українське Товариство Червоного Хреста. Воно почало створювати пункти харчування, протитуберкульозні та венерологічні диспансери, станції боротьби з малярією, будинки для безпритульних. В період 1921-23 років діяльність Червоного Хреста вже Української республіки була тісно пов”язана з міжнародними організаціями. Так, на території нашої області  діяли міжнародні благодійні організації "Джойнт”, "АРА”, "Чехословацький Червоний Хрест”, "Місія Ф.Нансена”. Цими організаціями постачалися медикаменти та продукти харчування, готувалася  їжа для пересувних їдалень. Особливої уваги заслуговує активна діяльність Місії Нансена. Ім”я легендарного норвежця Фрітьофа Нансена для багатьох українців невідоме. Аристократ, барон за походженням, вчений і полярний дослідник, мисливець і спортсмен , Ф.Нансен зробив для українського народу в його тяжку годину стільки, скільки не зробив би і цілий  полк меценатів. Місії Нансена були відкриті як у великих містах України – Одесі, Харкові, Єлисаветграді, Олександрії, так і в маленьких – Новомиргороді, Знам”янці, Бобринці. Діяльність Місії була всебічною: від постачання продуктів харчування та ліків, відкриття пересувних їдалень, підвозу  товарів на місця до заготівлі дров і встановлення опалювальних  котлів. З Харбіну, куди приходили цілими вагонами сіль, цукор, крупи, борошно, олія, ліки, дрова, одяг,  вантажі направлялись в Україну.

Представником Місії в Єлисаветграді був керівник Червоного Хреста доктор І.Савицький. З 1921 по 1923 роки в Єлисаветградських пересувних їдальнях допомогу отримали 10 тисяч осіб. В 1922 році були відкриті їдальні на 100 дітей в Новомиргороді та Бобринці. Завдяки Місії Нансена в Україні було врятовано близько 6 млн. дітей і 800 тисяч дорослих.  (Зліва від тексту – портрет Ф.Нансена) В довоєнні роки Український Червоний Хрест утримував за свій рахунок 325 медико-профілактичних та дитячих закладів, 400 аптек та магазинів гігієни санітарії, відкрив курси по підготовці сандружинниць та санінструкторів. Діяли такі курси і при Кіровоградському міському комітеті Червоного Хреста. Вихованки цих курсів – 16-річні дівчата – Олександра Никитинська, Марія Воленко, Віра Кожухар та інші в роки Великої Вітчизняної війни  виносили з воєнних ешелонів , що прибували в наше місто, поранених бійців, доставляли їх в шпиталі та доглядали за ними. Багатьох сандружинниць було відправлено на фронт, де вони, ризикуючи власним життям, рятували  воїнів на полі бою. В післявоєнні роки Український Червоний Хрест допомагає відновити мережу сільських лікарень, будує лазні та їдальні, проводить просвітницьку роботу серед населення.(Знизу під текстом – фото Кіровоградських сандружинниць)