Діяльність Товариства Червоного Хреста – найстарішої і найбільшої благодійної організації світу, завжди була пов‘язана з наданням допомоги людям, які через хвороби, самотність, важкі життєві обставини, воєнні конфлікти, природні та техногенні катастрофи опинилися у скрутному становищі.
У ХVІІІ столітті Росія стрімко почала розширювати кордони. Це зумовило більшу потребу у військових лікарях. Таким чином, за повелінням головнокомандуючого армії Григорія Потьомкіна у 1788 році на базі Єлисаветградського гарнізонного шпиталю було створено медико-хірургічну школу, до якої набирали учнів з церковно-приходських шкіл. У свій час у цьому шпиталі працював видатний хірург Микола Іванович Пирогов, який першим у світі ввів до штату медично-польових шпиталів сестер милосердя.
Про діяльність комітету Російського товариства Червоного Хреста у Єлисаветграді ми вперше дізнаємося з «Історичного очерку м. Єлисаветграда. 1897 рік» Олександра Пашутіна (мер міста 1878-1905 рр.). Він зазначав, що місцевий комітет перед російсько-турецькою війною у 1877 році знаходився при єлисаветградському повітовому очільнику дворянства і його діяльність нічим особливим не відзначалася. А вже з початком військових дій робота комітету товариства Червоного Хреста значно активізувалася. Головною задачею комітету під час війни, як зазначав О. Пашутін, була підготовка сестер милосердя. Для цього при земській лікарні, під керівництвом лікаря місцевого військового госпіталю М.М. Асотського були відкриті курси. За перші два роки випустили 60 сестер милосердя. Крім того, під час війни комітет опікувався перевезенням поранених та облаштуванням у єлисаветградському повіті мобільних лазаретів. Із закінченням війни діяльність комітету змінила напрямок.
Слід звернути увагу на те, що першою головою була обрана дружина прокурора елисаветградського окружного суду О.І. Косаржевська. Але незабаром вона виїхала з Єлисаветграду. На її місце обрано голову єлисаветградського окружного суду В. Аристова, який керував діяльністю комітету протягом всього періоду російсько-турецької війни. Вже з травня 1878 року головою місцевого комітету товариства Червоного Хреста став статський радник П. Д. Ревуцький. В кінці року кількість членів товариства в Єлисаветграді збільшилось до 1136 осіб, а збір пожертв склав 35800 рублів. Кожен громадянин міста, а тим паче державний чиновник чи багатий купець, вважали за честь вкласти свій внесок у милосердні справи Червоного Хреста. Треба зазначити, що і сам міський голова – Олександр Пашутін – все своє життя працював на благо громади, приймав активну участь у діяльності Червоного Хреста (понад 25 років) та майже у всіх міських благодійних закладах. В 1891 році під час голодомору в Російській імперії міським головою О. Пашутіним започатковано вісім безкоштовних їдалень.
Створений комітетом Червоного Хреста відділ сестер милосердя у березні 1890 року перейменовано у свято-Єлисаветинську общину. А до того, за пропозицією голови комітету Червоного Хреста П.Д. Ревуцького був розроблений статут безплатної лікарні для приходящих хворих при відділі сестер милосердя. А вже з 26 жовтня 1885 року лікарня приймала перших хворих. Опікувалася нею Є.С. Живкович. Першим директором лікарні 21 жовтня того ж року призначено лікаря О.І. Войцеховського. Лікарями-консультантами безкоштовно працювали майже всі лікарі міста.
На цьому благородна місія Червоного Хреста в м. Єлисаветграді не зупинилась. Так, на засіданні комітету товариства Червоного Хреста 19 лютого 1892 року було вирішено побудувати власне приміщення й для общини сестер милосердя, а також безплатної лікарні при ній. Головою комітету складено кошторис, але зупинка була тільки через відсутність фінансів. Тоді голова комітету П. Д. Ревуцький поїхав у Санкт-Петербург та особисто попросив у головного управління 15.000 рублів безпроцентної позики строком на 15 років із щорічним погашенням по одній тисячі рублів. Завдяки цьому, споруда була зведена будівельною комісією на місці, яке міське управління відвело на Олексіївській вулиці безкоштовно. А вже 1 жовтня 1894 року відбулося освячення нової будівлі й община сестер милосердя з безплатною лікарнею для хворих при ній переведена у власне приміщення. Пізніше поряд з цією будівлею була побудована домова церква в ім’я свято-равноапостольної Марії Магдалини, на честь Августійшої покровительки Російського товариства Червоного Хреста Государині Імператриці Марії Федорівни. Ця церква 14 листопада 1896 року у присутності членів комітету товариства Червоного Хреста , а також представників міського управління, військового і цивільного відомств була освячена. Утримання свято-Єлисаветинської общини сестер милосердя і безплатної при ній лікарні протягом десяти років обійшлося 35682 рублів, які черпалися головним чином з громадської і приватної благодійності. Крім того, кошти виділялися міським управлінням у розмірі 300 рублів на рік та повітовим земством по 400 рублів на рік. У 1892–1895 роках сестри милосердя комітетом відряджалися в повіт для догляду за холерними хворими. Всього хворих протягом десяти років у лікарні при свято-Єлисаветинській общині було зареєстровано 67726 осіб, а ліків видано безплатно по 57151 рецепту, зазначав Олександр Пашутін.
На день народження Єя Імператорської Величності Государині Імператриці Марії Феодорівни 14 листопада 1896 року і освячення в общині сестер милосердя Червоного Хреста домовоі церкви во ім‘я св. равноапостольної Марії Магдалини Надія Радкевич, яка опікувалася общиною, надіслала телеграму Імператриці Марії Феодорівні: «Єлисаветградська община Червоного Хреста, святкуючи сьогодні освячення домової церкви, збудованої місцевим благодійником Семеном Микитовичем Козьмою в ім‘я св. равноапостольної Марії Магдалини і вознеся гарячі молитви до Господа про ниспослання Вашій Величності, нашій Високій Покровительниці здравія і благоденствія на радість усієї Росії, має сміливість припасти до ніг Вашої Імператорської Величності з почуттям вірнопідданійшої відданості.
Піклувальниця общини Надія Радкевич».
На це Імператриця відповіла:
«Щиро дякую Єлисаветградській общині Червоного Хреста за висловлювання Мені почуття і добрі побажання, сердечно радію освяченню домової церкви. Прошу передати жертвователю і всім тим, хто попрацював, Мою щиру вдячність. МАРІЯ».
